Читаю новую книгу "Большая магия". Сказочная психология. Много воодушевления.
Эту книгу, я почему-то, не расписываю. Прошлую тоже не расписывала. А как я уже разобралась, то что я не расписала, не приносит много результатов.
Поэтому лучше поздно чем никогда.
Сложно переключаться с укр языка поэтому попрактикую давно забытое.
Перфекціонізм. Ось тут мене пробило на одну думку. А реально, як згадати себе кілька років тому, то це був взааглі жах та й годі! Я щось собі думала, але я боялась того, що маю дещо неідеальне на мій погляд. Тому мешкалась. Зараз це трохи відійшло на задній план. Але чорт! До біса цей клятий перфекціонізм!
Треба дозволяти собі бути унікальним, а не заводським візерунком на чашці!
Багато чого не вміли люди коли починали щось велике. Та й що? Навчились з часом! Головне просто почати та й все.
Про вас ніхто не думає.
Так так. Ніхто. А про кого думаю я? Про себе. Навіть коли реально про когось подумаю, посміюсь - то лише на пару хвилин, навіть менше.
То чого ж тоді боятися?
Завершене кращє за довершене.
То знову фіг з тим перфекціонізмом. Творити для свого життя. Бо любов надихає і дає енергії. Ми живемо задля кайфу від життя, а не для страждань і нудьги.
Щє книга надихнула мене трошки пописать українською. Дякую. Бо так кохаю я українську мову, та не розмовляю, не думаю.