Як всеодно мені на те, що зараз уже десята година вечору. Що мої очі втомлені та сон затаївся вже в них.
Дійсно, всередені так тепло від того, що я зараз роблю. Ніяк не втямлю чому покинула це. Зовсім не зрозуміти мені зараз.
Як же так сталось тоді. Дурна була тай годі!
Та як щаслива, що повернулась до того.
Байдуже мені, що може не знадобитися ніколи. Такого не станеться, так? А якщо так, то що далі? Всеодно буду вчити цю пречудову мову. Бо в теплі знаходиться моя душа наразі.
Дякую.